1. ‘онетика. √раф≥ка

‘онетика ¤к розд≥л мовознавчоњ науки про звуковий склад мови. √олосн≥ й приголосн≥ звуки. ѕриголосн≥ тверд≥ ≥ мТ¤к≥, дзв≥нк≥ й глух≥. ѕозначенн¤ звук≥в мовленн¤ на письм≥. јлфав≥т. —п≥вв≥дношенн¤ звук≥в ≥ букв. «вукове значенн¤ букв ¤, ю, Ї, њ, щ. —клад. —кладопод≥л. Ќаголос, наголошен≥ й ненаголошен≥ склади. ”под≥бненн¤ приголосних звук≥в. —прощенн¤ в групах приголосних. Ќайпоширен≥ш≥ випадки чергуванн¤ голосних ≥ приголосних звук≥в. ќсновн≥ випадки чергуванн¤ у-в, ≥-й

”часник «Ќќ повинен ум≥ти:

¬изначати в словах голосн≥, тверд≥ ≥ мТ¤к≥, дзв≥нк≥ й глух≥ приголосн≥, ненаголошен≥ й наголошен≥ голосн≥; д≥лити слово на склади; визначати звукове значенн¤ букв у слов≥. ¬изначати м≥сце букв в алфав≥т≥, розташовувати слова за алфав≥том; розп≥знавати ¤вища упод≥бненн¤ приголосних звук≥в, спрощенн¤ в групах приголосних, основн≥ випадки чергуванн¤ голосних ≥ приголосних звук≥в, чергуванн¤ у-в, ≥-й

2. Ћексиколог≥¤. ‘разеолог≥¤

Ћексиколог≥¤ ¤к ученн¤ про слово. ќзнаки слова ¤к мовноњ одиниц≥. Ћексичне значенн¤ слова. Ѕагатозначн≥ й однозначн≥ слова. ѕр¤ме та переносне значенн¤ слова. ќмон≥ми. —инон≥ми. јнтон≥ми. Ћексика украњнськоњ мови за походженн¤м. ¬ласне украњнська лексика. Ћексичн≥ запозиченн¤ з ≥нших мов. «агальновживан≥ слова. ѕрофес≥йна, д≥алектна, розмовна лексика. “ерм≥ни. Ћексика украњнськоњ мови з погл¤ду активного й пасивного вживанн¤. «астар≥л≥ й нов≥ слова (неолог≥зми). Ќейтральна й емоц≥йно забарвлена лексика. ѕон¤тт¤ про ст≥йк≥ сполуки сл≥в ≥ вирази. ‘разеолог≥зми. ѕриказки, присл≥вТ¤, афоризми (в≥дпов≥дно до словника фразеолог≥зм≥в за п≥дручниками р≥вн¤ Ђстандартї)

ѕо¤снювати лексичн≥ значенн¤ сл≥в; добирати до сл≥в синон≥ми й антон≥ми та використовувати њх у мовленн≥; уживати слова в переносному значенн≥. «находити в текст≥ й доречно використовувати в мовленн≥ вивчен≥ групи сл≥в; по¤снювати значенн¤ фразеолог≥зм≥в, приказок, присл≥вТњв, крилатих вислов≥в, правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати њх у мовленн≥

3. Ѕудова слова. —ловотв≥р

Ѕудова слова. ќснова слова й зак≥нченн¤. «начущ≥ частини слова: кор≥нь, преф≥кс, суф≥кс, зак≥нченн¤. —ловотв≥р. “в≥рн≥ основи при словотворенн≥. ќснова пох≥дна й непох≥дна. ќсновн≥ способи словотворенн¤ в украњнськ≥й мов≥: преф≥ксальний, преф≥ксально-суф≥ксальний, суф≥ксальний, безсуф≥ксальний, складанн¤ сл≥в або основ, перех≥д з одн≥Їњ частини мови в ≥ншу. ќсновн≥ способи творенн¤ ≥менник≥в, прикметник≥в, д≥Їсл≥в, присл≥вник≥в. —кладн≥ слова. —пособи њх творенн¤. —получн≥ голосн≥ [о], [е] у складних словах

¬≥дд≥л¤ти зак≥нченн¤ сл≥в в≥д основи, членувати основу на значущ≥ частини, добирати сп≥льнокоренев≥ слова, слова з однаковими преф≥ксами й суф≥ксами; розр≥зн¤ти форми слова й сп≥льнокоренев≥ слова, правильно вживати њх у мовленн≥; визначати спос≥б творенн¤ сл≥в

4. ћорфолог≥¤. 4.1. ≤менник

ћорфолог≥¤ ¤к розд≥л мовознавчоњ науки про частини мови. ≤менник ¤к частина мови: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. ≤менники власн≥ та загальн≥, ≥стоти й не≥стоти. –≥д ≥менник≥в: чолов≥чий, ж≥ночий, середн≥й. ≤менники сп≥льного роду. „исло ≥менник≥в. ≤менники, що вживаютьс¤ в обох числових формах. ≤менники, що мають лише форму однини або лише форму множини. ¬≥дм≥нки ≥менник≥в. ¬≥дм≥ни ≥менник≥в: перша, друга, трет¤, четверта. ѕод≥л ≥менник≥в першоњ та другоњ в≥дм≥н на групи. ќсобливост≥ вживанн¤ та написанн¤ в≥дм≥нкових форм. Ѕукви -а(-¤),††††† -у(-ю) в зак≥нченн¤х ≥менник≥в другоњ в≥дм≥ни. ¬≥дм≥нюванн¤ ≥менник≥в, що мають лише форму множини. Ќев≥дм≥нюван≥ ≥менники в украњнськ≥й мов≥. Ќаписанн¤ ≥ в≥дм≥нюванн¤ чолов≥чих ≥ ж≥ночих ≥мен по батьков≥

–озп≥знавати ≥менники, визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, належн≥сть ≥менник≥в до певноњ групи за њхн≥м лексичним значенн¤м, уживан≥стю в мовленн≥; визначати основн≥ способи творенн¤ ≥менник≥в; правильно в≥дм≥нювати ≥менники, в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми ≥менник≥в в≥д помилкових; використовувати ≥менники в мовленн≥, послуговуючись њхн≥ми виражальними можливост¤ми

4.2. ѕрикметник

ѕрикметник ¤к частина мови: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. –озр¤ди прикметник≥в за значенн¤м: ¤к≥сн≥, в≥дносн≥ та присв≥йн≥. явища взаЇмопереходу прикметник≥в з одного розр¤ду в ≥нший. як≥сн≥ прикметники. —тупен≥ пор≥вн¤нн¤ ¤к≥сних прикметник≥в: вищий ≥ найвищий, способи њх творенн¤ (проста й складена форми). «м≥ни приголосних при творенн≥ ступен≥в пор≥вн¤нн¤ прикметник≥в. ќсобливост≥ в≥дм≥нюванн¤ прикметник≥в (тверда й мТ¤ка групи)

–озп≥знавати прикметники, визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль; розр¤ди прикметник≥в за значенн¤м; утворювати форми ступен≥в пор≥вн¤нн¤ ¤к≥сних прикметник≥в, повн≥ й коротк≥ форми ¤к≥сних прикметник≥в; розр≥зн¤ти основн≥ способи творенн¤ в≥дносних ≥ присв≥йних прикметник≥в; в≥дм≥нювати прикметники; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми прикметник≥в в≥д помилкових

4.3. „исл≥вник

„исл≥вник ¤к частина мови: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. –озр¤ди числ≥вник≥в за значенн¤м: к≥льк≥сн≥ (на позначенн¤ ц≥лих чисел, дробов≥, зб≥рн≥) й пор¤дков≥. √рупи числ≥вник≥в за будовою: прост≥ й складен≥. “ипи в≥дм≥нюванн¤ к≥льк≥сних числ≥вник≥в:

1) один, одна;

2) два, три, чотири;

3) в≥д пТ¤ти до двадц¤ти, тридц¤ть, пТ¤тдес¤т ... в≥с≥мдес¤т;

4) сорок, девТ¤носто, сто;

5) дв≥ст≥ Ц девТ¤тсот;

6) нуль, тис¤ча, м≥льйон, м≥ль¤рд;

7) зб≥рн≥;

8) дробов≥.

ѕор¤дков≥ числ≥вники, особливост≥ њх в≥дм≥нюванн¤.

ќсобливост≥ првопису числ≥вник≥в.

–озп≥знавати числ≥вники, визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, розр¤ди числ≥вник≥в за значенн¤м, основн≥ способи њх творенн¤, в≥дм≥нюванн¤; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми числ≥вник≥в в≥д помилкових; добирати потр≥бн≥ форми числ≥вник≥в ≥ використовувати њх у мовленн≥; визначати сполучуван≥сть числ≥вник≥в з ≥менниками

4.4. «айменник

«айменник ¤к частина мови: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. —п≥вв≥днесен≥сть займенник≥в з ≥менниками, прикметниками й числ≥вниками. –озр¤ди займенник≥в за значенн¤м: особов≥, зворотний, присв≥йн≥, вказ≥вн≥, означальн≥, питальн≥, в≥дносн≥, неозначен≥, заперечн≥. ќсобливост≥ њх в≥дм≥нюванн¤. “воренн¤ й правопис неозначених ≥ заперечних займенник≥в

–озп≥знавати займенники, визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, розр¤ди займенник≥в за значенн¤м, основн≥ способи њх творенн¤, в≥дм≥нюванн¤; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми займенник≥в в≥д помилкових, правильно добирати потр≥бн≥ форми займенник≥в ≥ використовувати њх у мовленн≥

4.5. ƒ≥Їслово

ƒ≥Їслово ¤к частина мови: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. ‘орми д≥Їслова: д≥Їв≥дм≥нюван≥, в≥дм≥нюван≥ (д≥Їприкметник) ≥ незм≥нн≥ (≥нф≥н≥тив, д≥Їприсл≥вник, форми на -но, -то). Ѕезособов≥ д≥Їслова. ¬иди д≥Їсл≥в: доконаний ≥ недоконаний. “воренн¤ видових форм. „аси д≥Їслова: минулий, тепер≥шн≥й, майбутн≥й. —пособи д≥Їслова: д≥йсний, умовний, наказовий. “воренн¤ форм умовного та наказового способ≥в д≥Їсл≥в. —ловозм≥на д≥Їсл≥в ≤ та II д≥Їв≥дм≥ни. ќсобов≥ та числов≥ форми д≥Їсл≥в (тепер≥шнього та майбутнього часу й наказового способу). –одов≥ та числов≥ форми д≥Їсл≥в (минулого часу й умовного способу). „ергуванн¤ приголосних в особових формах д≥Їсл≥в тепер≥шнього та майбутнього часу.

ƒ≥Їприкметник ¤к особлива форма д≥Їслова: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. јктивн≥ та пасивн≥ д≥Їприкметники. “воренн¤ активних ≥ пасивних д≥Їприкметник≥в тепер≥шнього й минулого часу. ¬≥дм≥нюванн¤ д≥Їприкметник≥в. ƒ≥Їприкметниковий зворот. Ѕезособов≥ форми на -но, -то.

ƒ≥Їприсл≥вник ¤к особлива форма д≥Їслова: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. ƒ≥Їприсл≥вники доконаного й недоконаного виду, њх творенн¤. ƒ≥Їприсл≥вниковий зворот

–озп≥знавати д≥Їслова, особлив≥ форми д≥Їслова, безособов≥ д≥Їслова; визначати загальне значенн¤ д≥Їслова, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, часи й способи д≥Їсл≥в, д≥Їв≥дм≥ни, особливост≥ словозм≥ни† кожноњ д≥Їв≥дм≥ни; використовувати один час ≥ спос≥б у значенн≥ ≥ншого; розр≥зн¤ти основн≥ способи творенн¤ д≥Їсл≥в, зокрема видових форм, форм майбутнього часу недоконаного виду, форм умовного та наказового способу д≥Їсл≥в; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми д≥Їсл≥в в≥д помилкових.

†

–озп≥знавати д≥Їприкметники (зокрема в≥др≥зн¤ти њх в≥д д≥Їприсл≥вник≥в), визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, особливост≥ творенн¤, в≥дм≥нюванн¤; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми д≥Їприкметник≥в в≥д помилкових; добирати й комун≥кативно доц≥льно використовувати д≥Їприкметники та д≥Їприкметников≥ звороти в мовленн≥. використовувати д≥Їприкметники в мовленн≥

–озп≥знавати д≥Їприсл≥вники, визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, основн≥ способи њх творенн¤; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми д≥Їприсл≥вник≥в в≥д помилкових; правильно будувати реченн¤ з д≥Їприсл≥вниковими зворотами

4.6. ѕрисл≥вник

ѕрисл≥вник ¤к частина мови: значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксична роль. –озр¤ди присл≥вник≥в за значенн¤м. —тупен≥ пор≥вн¤нн¤† присл≥вник≥в: вищий ≥ найвищий. «м≥ни приголосних при творенн≥ присл≥вник≥в вищого та найвищого ступен≥в. ѕравопис присл≥вник≥в на -о, -е, утворених в≥д прикметник≥в ≥ д≥Їприкметник≥в. Ќаписанн¤ разом, окремо й через деф≥с присл≥вник≥в ≥ сполучень присл≥вникового типу

–озп≥знавати присл≥вники, визначати њхнЇ загальне значенн¤, морфолог≥чн≥ ознаки, синтаксичну роль, розр¤ди присл≥вник≥в за значенн¤м, ступен≥ пор≥вн¤нн¤ присл≥вник≥в, основн≥ способи творенн¤ присл≥вник≥в; в≥др≥зн¤ти правильн≥ форми присл≥вник≥в в≥д помилкових; добирати й комун≥кативно доц≥льно використовувати присл≥вники в мовленн≥

4.7. —лужбов≥ частини мови

ѕрийменник ¤к службова частина мови. √рупи прийменник≥в за походженн¤м: непох≥дн≥ (первинн≥) й пох≥дн≥ (вторинн≥, утворен≥ в≥д ≥нших сл≥в). √рупи прийменник≥в за будовою: прост≥, складн≥ й складен≥. «вТ¤зок прийменника з непр¤мими в≥дм≥нками ≥менника. ѕравопис прийменник≥в

—получник ¤к службова частина мови. √рупи сполучник≥в за значенн¤м ≥ синтаксичною роллю: сур¤дн≥ (Їднальн≥, протиставн≥, розд≥лов≥) й п≥др¤дн≥ (часов≥, причинов≥, умовн≥, способу д≥њ, мети, допустов≥, пор≥вн¤льн≥, зТ¤сувальн≥, насл≥дков≥). √рупи сполучник≥в за вживанн¤м (одиничн≥, парн≥, повторюван≥) та за будовою (прост≥, складн≥, складен≥). ѕравопис сполучник≥в

„астка ¤к службова частина мови. √рупи часток за значенн¤м ≥ вживанн¤м: формотворч≥, словотворч≥, модальн≥. ѕравопис часток

–озп≥знавати прийменники, визначати њхн≥ морфолог≥чн≥ ознаки, групи прийменник≥в за походженн¤м ≥ за будовою; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати форми прийменник≥в у мовленн≥

–озп≥знавати сполучники, визначати групи сполучник≥в за значенн¤м ≥ синтаксичною роллю, за вживанн¤м ≥ будовою; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати сполучники в мовленн≥

–озп≥знавати частки, визначати групи часток за значенн¤м ≥ вживанн¤м; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати частки в мовленн≥

4.8. ¬игук

¬игук ¤к частина мови. √рупи вигук≥в за походженн¤м: непох≥дн≥ й пох≥дн≥. «наченн¤ вигук≥в. «вуконасл≥дувальн≥ слова. ѕравопис вигук≥в

–озп≥знавати вигуки, визначати групи вигук≥в за походженн¤м; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати вигуки в мовленн≥

5. —интаксис 5.1. —ловосполученн¤.

«авданн¤ синтаксису. —ловосполученн¤ й реченн¤ ¤к основн≥ одиниц≥ синтаксису. ѕ≥др¤дний ≥ сур¤дний звТ¤зок м≥ж словами й частинами складного реченн¤. √оловне й залежне слово в словосполученн≥. “ипи словосполучень за морфолог≥чним вираженн¤м головного слова. —ловосполученн¤ непоширен≥ й поширен≥

–озр≥зн¤ти словосполученн¤ й реченн¤, сур¤дний ≥ п≥др¤дний звТ¤зок м≥ж словами й реченн¤ми; визначати головне й залежне слово в п≥др¤дному словосполученн≥; визначати поширен≥ й непоширен≥ словосполученн¤, типи словосполучень за способами вираженн¤ головного слова

5.2. –еченн¤

–еченн¤ ¤к основна синтаксична одиниц¤. √раматична основа реченн¤. ѕор¤док сл≥в у реченн≥. ¬иди речень у сучасн≥й украњнськ≥й мов≥: за метою висловлюванн¤ (розпов≥дн≥, питальн≥ й спонукальн≥); за емоц≥йним забарвленн¤м (окличн≥ й неокличн≥); за будовою (прост≥ й складн≥); за складом граматичноњ основи (двоскладн≥ й односкладн≥); за на¤вн≥стю чи в≥дсутн≥стю другор¤дних член≥в (непоширен≥ й поширен≥); за на¤вн≥стю необх≥дних член≥в реченн¤ (повн≥ й неповн≥); за на¤вн≥стю чи в≥дсутн≥стю ускладнювальних засоб≥в (однор≥дних член≥в реченн¤, вставних сл≥в, словосполучень, речень, в≥докремлених член≥в реченн¤, звертанн¤)

–озр≥зн¤ти реченн¤ р≥зних вид≥в: за метою висловлюванн¤, за емоц≥йним забарвленн¤м, за складом граматичноњ основи, за на¤вн≥стю чи в≥дсутн≥стю другор¤дних член≥в, за на¤вн≥стю необх≥дних член≥в реченн¤, за будовою, за на¤вн≥стю чи в≥дсутн≥стю однор≥дних член≥в реченн¤, вставних сл≥в, словосполучень, речень, в≥докремлених член≥в реченн¤, звертанн¤

5.2.1. ѕросте двоскладне реченн¤

ѕ≥дмет ≥ присудок ¤к головн≥ члени двоскладного реченн¤. ќсобливост≥ узгодженн¤ присудка з п≥дметом. —пособи вираженн¤ п≥дмета. “ипи присудк≥в: простий ≥ складений (≥менний ≥ д≥Їсл≥вний). —пособи њх вираженн¤

¬изначати структуру простого двоскладного реченн¤, способи вираженн¤ п≥дмета й присудка (простого й складеного), особливост≥ узгодженн¤ присудка з п≥дметом; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати прост≥ реченн¤

5.2.2. ƒругор¤дн≥ члени реченн¤ у двоскладному й односкладному реченн≥

ќзначенн¤ узгоджене й неузгоджене. ѕрикладка ¤к р≥зновид означенн¤. ƒодаток. “ипи обставин за значенн¤м. —пособи вираженн¤ означень, додатк≥в, обставин. ѕор≥вн¤льний зворот. ‘ункц≥њ пор≥вн¤льного звороту в реченн≥ (обставина способу д≥њ, присудок)

–озп≥знавати види другор¤дних член≥в та њхн≥ типи й р≥зновиди, визначати способи вираженн¤ означень, додатк≥в, обставин, роль пор≥вн¤льного звороту; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати виражальн≥ можливост≥ другор¤дних член≥в реченн¤ в мовленн≥; правильно розставл¤ти розд≥лов≥ знаки при непоширен≥й прикладц≥, пор≥вн¤льному зворот≥

5.2.3. ќдноскладн≥ реченн¤

√раматична основа односкладного реченн¤. “ипи односкладних речень за способом вираженн¤ та значенн¤м головного члена: односкладн≥ реченн¤ з головним членом у форм≥ присудка (означено-особов≥, неозначено-особов≥, узагальнено-особов≥, безособов≥) та односкладн≥ реченн¤ з головним членом у форм≥ п≥дмета (називн≥). —пособи вираженн¤ головних член≥в односкладних речень. –озд≥лов≥ знаки в односкладному реченн≥

–озп≥знавати типи односкладних речень, визначати особливост≥ кожного з тип≥в; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати виражальн≥ можливост≥ односкладних речень у власному мовленн≥

5.2.4. –еченн¤ з однор≥дними членами

”загальнювальн≥ слова в реченн¤х з однор≥дними членами. –еченн¤ з≥ звертанн¤м. «вертанн¤ непоширен≥ й поширен≥. –еченн¤ з≥ вставними словами, словосполученн¤ми, реченн¤ми, њх значенн¤. –еченн¤ з в≥докремленими членами. ¬≥докремлен≥ означенн¤, прикладки Ц непоширен≥ й поширен≥. ¬≥докремлен≥ додатки, обставини. ¬≥докремлен≥ уточнювальн≥ члени реченн¤. –озд≥лов≥ знаки в односкладними членами

–озп≥знавати просте реченн¤ з однор≥дними членами, звертанн¤ми, вставними словами, словосполученн¤ми, реченн¤ми, в≥докремленими членами (означенн¤ми, прикладками, додатками, обставинами), зокрема уточнювальними, та правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати виражальн≥ можливост≥ таких речень у мовленн≥; правильно розставл¤ти розд≥лов≥ знаки в них

5.2.5. —кладне реченн¤

ќзнаки складного реченн¤. «асоби звТ¤зку простих речень у складному:

1) ≥нтонац≥¤ й сполучники або сполучн≥ слова;

2) ≥нтонац≥¤.

“ипи складних речень за способом звТ¤зку њх частин: сполучников≥ й безсполучников≥. —ур¤дний ≥ п≥др¤дний звТ¤зок м≥ж частинами складного реченн¤

–озп≥знавати складн≥ реченн¤ р≥зних тип≥в, визначати њхню структуру, види й засоби звТ¤зку м≥ж простими реченн¤ми. ƒобирати й конструювати складн≥ реченн¤, що оптимально в≥дпов≥дають конкретн≥й комун≥кативн≥й мет≥. ѕравильно розставл¤ти розд≥лов≥ знаки, будувати схему такого реченн¤

5.2.5.1. —кладносу-р¤дне реченн¤

™днальн≥, протиставн≥ та розд≥лов≥ сполучники в складносур¤дному реченн≥. —мислов≥ звТ¤зки м≥ж частинами складносур¤дного реченн¤

–озп≥знавати складносур¤дн≥ реченн¤, визначати смислов≥ звТ¤зки м≥ж частинами складносур¤дного реченн¤; комун≥кативно доц≥льно використовувати його виражальн≥ можливост≥ в мовленн≥

5.2.5.2. —кладноп≥д-р¤дне реченн¤

—кладноп≥др¤дне реченн¤, його будова. √оловне й п≥др¤дне реченн¤. ѕ≥др¤дн≥ сполучники й сполучн≥ слова ¤к засоби звТ¤зку у складноп≥др¤дному реченн≥. ќсновн≥ види п≥др¤дних речень: означальн≥, зТ¤сувальн≥, обставинн≥ (м≥сц¤, часу, способу д≥њ та ступен¤, пор≥вн¤льн≥, причини, насл≥дков≥, мети, умовн≥, допустов≥). —кладноп≥др¤дн≥ реченн¤ з к≥лькома п≥др¤дними, њх типи за характером звТ¤зку м≥ж частинами:

1) складноп≥др¤дн≥ реченн¤ з посл≥довною п≥др¤дн≥стю;

2) складноп≥др¤дн≥ реченн¤ з однор≥дною п≥др¤дн≥стю;

3) складноп≥др¤дн≥ реченн¤ з неоднор≥дною п≥др¤дн≥стю

–озп≥знавати складноп≥др¤дн≥ реченн¤, визначати њхню будову, зокрема складноп≥др¤дних речень з к≥лькома п≥др¤дними, в≥дображати њњ в схем≥ складноп≥др¤дного реченн¤; визначати основн≥ види п≥др¤дних речень, типи складноп≥др¤дних речень за характером звТ¤зку м≥ж частинами. ѕравильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати виражальн≥ можливост≥ складноп≥др¤дних речень р≥зних тип≥в у процес≥ сп≥лкуванн¤

5.2.5.3. Ѕезсполучникове складне реченн¤

“ипи безсполучникових складних речень за характером смислових в≥дношень м≥ж складовими частинами-реченн¤ми:

1) з однор≥дними частинами-реченн¤ми (р≥вноправними);

2) з неоднор≥дними частинами (по¤снюваною ≥ по¤снювальною).

–озд≥лов≥ знаки в безсполучниковому складному реченн≥

–озп≥знавати безсполучников≥ складн≥ реченн¤; визначати смислов≥ в≥дношенн¤ м≥ж њхн≥ми частинами-реченн¤ми (однор≥дними й неоднор≥дними), особливост≥ ≥нтонац≥њ безсполучникових складних речень; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати виражальн≥ можливост≥ безсполучникових складних речень у мовленн≥

5.2.5.4. —кладн≥ реченн¤ з р≥зними видами сполучникового й безсполучникового звТ¤зку

—кладн≥ реченн¤ з р≥зними видами сполучникового й безсполучникового звТ¤зку

¬изначати структуру складних речень з р≥зними видами сполучникового й безсполучникового звТ¤зку; правильно й комун≥кативно доц≥льно використовувати виражальн≥ можливост≥ речень цього типу в мовленн≥

5.3. —пособи в≥дтворенн¤ чужого мовленн¤

ѕр¤ма й непр¤ма мова. –еченн¤ з пр¤мою мовою. —лова автора. «ам≥на пр¤моњ мови непр¤мою. ÷итата ¤к р≥зновид пр¤моњ мови. ƒ≥алог

¬изначати в реченн≥ з пр¤мою мовою слова автора й пр¤му мову, реченн¤ з непр¤мою мовою; зам≥нювати пр¤му мову непр¤мою; правильно й доц≥льно використовувати в текст≥ пр¤му мову й цитати; правильно вживати розд≥лов≥ знаки в конструкц≥¤х ≥з пр¤мою мовою та д≥алоз≥

6. —тил≥стика

—тил≥ мовленн¤ (розмовний, науковий, художн≥й, оф≥ц≥йно-д≥ловий, публ≥цистичний), њх основн≥ ознаки, функц≥њ

–озп≥знавати стил≥ мовленн¤, визначати особливост≥ кожного з них; користуватис¤ р≥зноман≥тними виражальними засобами украњнськоњ мови в процес≥ сп≥лкуванн¤ дл¤ оптимального дос¤гненн¤ мети сп≥лкуванн¤

7. ќрфоеп≥¤

¬≥дображенн¤ вимови голосних (наголошених ≥ ненаголошених) через фонетичну транскрипц≥ю.

¬≥дображенн¤ вимови приголосних звук≥в:

1) [дж], [дз], [дз′];

2) [і];

3) [ж], [ч], [ш], [дж];

4) груп приголосних (упод≥бненн¤, спрощенн¤);

5) мТ¤ких приголосних;

6) подовжених приголосних.

¬имова сл≥в з апострофом

¬изначати особливост≥ вимови голосних ≥ приголосних звук≥в; наголошувати слова в≥дпов≥дно до орфоеп≥чних норм

8. ќрфограф≥¤

ѕравопис л≥тер, що позначають ненаголошен≥ голосн≥ [е], [и], [о] в корен¤х сл≥в. —прощенн¤ в групах приголосних. —полученн¤ йо, ьо. ѕравила вживанн¤ мТ¤кого знака. ѕравила вживанн¤ апострофа. ѕодвоЇнн¤ букв на позначенн¤ подовжених мТ¤ких приголосних ≥ зб≥гу однакових приголосних звук≥в. ѕравопис преф≥кс≥в ≥ суф≥кс≥в. ѕозначенн¤ чергуванн¤ приголосних звук≥в на письм≥. ѕравопис великоњ л≥тери. Ћапки у власних назвах. Ќаписанн¤ сл≥в ≥ншомовного походженн¤. ќсновн≥ правила переносу сл≥в з р¤дка в р¤док. Ќаписанн¤ складних сл≥в разом ≥ через деф≥с. ѕравопис складноскорочених сл≥в. Ќаписанн¤ чолов≥чих ≥ ж≥ночих ≥мен по батьков≥, пр≥звищ. ѕравопис в≥дм≥нкових зак≥нчень ≥менник≥в, прикметник≥в. ѕравопис н та нн у прикметниках ≥ д≥Їприкметниках, не з р≥зними частинами мови.

–озп≥знавати вивчен≥ орфограми й по¤снювати њх за допомогою правил; правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити й виправл¤ти орфограф≥чн≥ помилки на вивчен≥ правила

9. –озвиток мовленн¤

«агальне у¤вленн¤ про сп≥лкуванн¤ й мовленн¤; види мовленнЇвоњ д≥¤льност≥; адресант ≥ адресат мовленн¤; монолог≥чне й д≥алог≥чне мовленн¤; усне й писемне мовленн¤; основн≥ правила сп≥лкуванн¤. “ема й основна думка висловлюванн¤. ¬имоги до мовленн¤ (зм≥стовн≥сть, лог≥чна посл≥довн≥сть, багатство, точн≥сть, виразн≥сть, доречн≥сть, правильн≥сть). “екст ¤к середовище функц≥онуванн¤ мовних одиниць. ќсновн≥ ознаки тексту: звТ¤зн≥сть, комун≥кативн≥сть, членован≥сть, ≥нформативн≥сть. «м≥ст ≥ будова тексту, под≥л тексту на абзаци, м≥кротеми. —пособи звТ¤зку речень у текст≥.  ласиф≥кац≥¤ текст≥в за сферою використанн¤, метою, структурними особливост¤ми. “ексти р≥зних стил≥в, тип≥в, жанр≥в мовленн¤

”важно читати, усв≥домлювати й запамТ¤товувати зм≥ст прочитаного, диференц≥юючи в ньому головне та другор¤дне.  ритично оц≥нювати прочитане.

јнал≥зувати тексти р≥зних стил≥в, тип≥в ≥ жанр≥в. Ѕудувати письмове висловленн¤, лог≥чно викладаючи зм≥ст, п≥дпор¤дковуючи його тем≥ й основн≥й думц≥, задуму, обраному стилю та типу мовленн¤, дос¤гати визначеноњ комун≥кативноњ мети. ”м≥ти формулювати, добирати доречн≥ аргументи ≥ приклади, робити висновок, висловлювати власну позиц≥ю, св≥й погл¤д на ситуац≥ю чи обставин; правильно структурований текст, використовуючи в≥дпов≥дн≥ мовленнЇв≥ звороти. «находити й виправл¤ти похибки та помилки в зм≥ст≥, побудов≥ й мовному оформленн≥ власних висловлювань, спираючись на засвоЇн≥ знанн¤

1. ”сна народна творч≥сть

«агальна характеристика календарно-обр¤дових, сусп≥льно-побутових та родинно-побутових п≥сень.

ѕ≥сн≥ ћарус≥ „урай. Ђ¬≥ють в≥триї, Ђ«а св≥т встали козаченькиї

≤сторичн≥ п≥сн≥. Ђќй ћорозе, ћорозенкуї, Ђ„и не той то ’м≥льї.

“ематика, образи, зм≥ст народних дум ≥ балад.

Ђƒума про ћарусю Ѕогуславкуї. Ѕалада ЂЅондар≥внаї

”часник «Ќќ повинен ум≥ти:

јнал≥зувати л≥тературний тв≥р чи його уривок.

–озр≥зн¤ти види ≥ жанри усноњ творчост≥.

–озр≥зн¤ти ≥ називати р≥зновиди календарно-обр¤дових п≥сень. јнал≥зувати зм≥ст, образи, настроњ сусп≥льно-побутових ≥ родинно-побутових п≥сень.

¬изначати пров≥дн≥ мотиви ≥сторичних п≥сень, характеризувати образи героњв њх Ц ≥сторичних ос≥б.

¬изначати тематику й художн≥ особливост≥ балад ≥ дум, п≥сень ћарус≥ „урай.

¬ид≥л¤ти у фольклорних творах анафори, рефрени, пост≥йн≥ еп≥тети, персон≥ф≥кац≥ю, символи, г≥перболу, визначати њхню художню роль.

2. ƒавн¤ украњнська л≥тература

†Ђѕов≥сть минулих л≥тї (уривки про заснуванн¤  иЇва, про помсту кн¤гин≥ ќльги, про напад хозар≥в)

Ђ—лово про пох≥д ≤гор≥вї

√ригор≥й —коворода. ЂDe libertateї, Ђ¬с¤кому м≥сту Ц звичай ≥ праваї, ЂЅджола та Ўершеньї, афоризми

«нати основн≥ теоретико-л≥тературн≥ пон¤тт¤:

Ј       художн≥й образ,

Ј       прототип;

Ј       тема, ≥де¤, мотив художнього твору;

Ј       проблематика та конфл≥кт у художньому твор≥;

Ј       сюжет ≥ композиц≥¤ л≥тературного твору;

Ј       позасюжетн≥ елементи;

«нати та вм≥ти визначати в л≥тературному твор≥ тропи:

Ј       еп≥тет,

Ј       пор≥вн¤нн¤;

Ј       метафору,

Ј       алегор≥ю,

Ј       г≥перболу;

Ј       метон≥м≥ю,

Ј       оксиморон.

«нати характерн≥ риси бароко.

3. Ћ≥тература к≥нц¤ XVIII Ч початку XX ст.

≤ван  отл¤ревський. Ђ≈нењдаї, ЂЌаталка ѕолтавкаї

√.  в≥тка-ќсновТ¤ненко. Ђћарус¤ї

“арас Ўевченко. Ђƒо ќсновТ¤ненкаї, Ђ атеринаї, Ђ√айдамакиї, Ђ авказї, Ђ—онї (Ђ” вс¤кого сво¤ дол¤), Ђ≤ мертвим, ≥ живим, ≥ ненарожденнимЕї, Ђ«апов≥тї, Ђћен≥ однакової

ѕантелеймон  ул≥ш. Ђ„орна радаї

ћарко ¬овчок. Ђћаксим √римачї

≤ван Ќечуй-Ћевицький. Ђ айдашева с≥мТ¤ї

ѕанас ћирний Ђ’≥ба ревуть воли, ¤к ¤сла повн≥?ї

≤ван  арпенко- арий. Ђ’аз¤њнї

≤ван ‘ранко. Ђ√≥мнї, Ђ„ого ¤вл¤Їшс¤ мен≥ у сн≥ї, Ђћойсейї

«нати основн≥ теоретико-л≥тературн≥ пон¤тт¤:

Ј       сентиментал≥зм, романтизм, реал≥зм, њхн≥ ознаки;

Ј       епос, новела, опов≥данн¤, пов≥сть, роман, р≥зновиди пов≥ст≥ та роману;

Ј       л≥рика, сонет, г≥мн, посланн¤, поема, тематичн≥ р≥зновиди л≥рики;

Ј       драма, комед≥¤, траг≥комед≥¤, власне драма, м≥стер≥¤, драма-феЇр≥¤.

Ј       ¬иди ком≥чного: гумор, ≥рон≥¤, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травест≥¤.

¬изначати дво- ≥ трискладов≥ в≥ршов≥ розм≥ри.

4. Ћ≥тература XX ст.

ћихайло  оцюбинський. Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї, ЂIntermezzoї

ќльга  обил¤нська. Ђ«емл¤ї

Ћес¤ ”крањнка. ЂContra spem spero!ї, ЂЋ≥сова п≥сн¤ї

¬асиль —тефаник. Ђ ам≥нний хрестї

ћикола ¬ороний. ЂЅлакитна ѕаннаї

ќлександр ќлесь. Ђ„ари ноч≥ї, Ђќ слово р≥дне! ќрле скутий!..ї

¬олодимир ¬инниченко. Ђћоментї

ѕавло “ичина. Ђќ панно ≤нної, Ђјрфами, арфамиЕї, Ђ¬и знаЇте, ¤к липа шелеститьЕї

ћаксим –ильський Ђћолюсь ≥ в≥рюЕї

ћикола ’вильовий. Ђя (–омантика)ї

ёр≥й яновський. Ђѕодв≥йне колої, ЂЎаланда в мор≥ї

¬олодимир —осюра. ЂЋюб≥ть ”крањнуї

¬алерТ¤н ѕ≥дмогильний. Ђћ≥стої

ќстап ¬ишн¤. Ђћо¤ автоб≥ограф≥¤ї, †Ђ—омї

ћикола  ул≥ш. Ђћина ћазайлої

Ѕогдан-≤гор јнтонич. Ђ–≥здвої

ќлександр ƒовженко. Ђ”крањна в огн≥ї, Ђ«ачарована ƒеснаї

јндр≥й ћалишко Ђѕ≥сн¤ про рушникї

¬асиль —имоненко. ЂЋебед≥ материнстваї

ќлесь √ончар. Ђ«а мить щаст¤ї

√риг≥р “ютюнник. Ђ“ри зозул≥ з поклономї

¬асиль —тус. Ђяк добре те, що смерт≥ не боюсь ¤ї, Ђќ земле втрачена, ¤вис¤!..ї

≤ван ƒрач. ЂЅалада про сон¤шникї

Ћ≥на  остенко. Ђ—трашн≥ слова, коли вони мовчатьї, Ђ”крањнське альфрескої, Ђћарус¤ „урайї

¬изначати м≥сце ≥ роль митц¤ в л≥тературному процес≥.

«нати основн≥ теоретико-л≥тературн≥ пон¤тт¤:

Ј        украњнський модерн≥зм ≥ його особливост≥;

Ј        модерн≥стськ≥ напр¤ми та теч≥њ: ≥мпрес≥он≥зм, неоромантизм, експрес≥он≥зм;

«нати основн≥ теоретико-л≥тературн≥ пон¤тт¤:

Ј       поетичний синтаксис (≥нверс≥¤, тавтолог≥¤, антитеза, анафора, еп≥форма, паралел≥зм);

Ј       риторичн≥ звертанн¤ ≥ запитанн¤,

Ј       ал≥терац≥¤, асонанс;

Ј       р≥зновиди роману (роман у новелах, роман у в≥ршах);

Ј       к≥нопов≥сть;

Ј       усм≥шка.

¬м≥ти по¤снювати пон¤тт¤:

Ј        Ђ–озстр≥л¤не в≥дродженн¤ї;

Ј        психолог≥зм;

Ј        асоц≥ативн≥сть.

5. “вори украњнських письменник≥в-ем≥грант≥в

≤ван Ѕагр¤ний. Ђ“игроловиї

™вген ћаланюк. Ђ—тилет чи стилос?ї

ќр≥Їнтуватис¤ в основних тенденц≥¤х функц≥онуванн¤ украњнськоњ л≥тератури за кордоном ≥ творчост≥ украњнських письменник≥в-ем≥грант≥в.

«нати особливост≥ пригодницького роману.

6. —учасний л≥тературний процес

«агальний огл¤д, основн≥ тенденц≥њ.

Ћ≥тературн≥ угрупованн¤ (Ѕу-Ѕа-Ѕу, "Ќова дегенерац≥¤", "ѕропала грамота", "Ћу√о—ад"). “ворч≥сть ё. јндруховича,

ќ. «абужко, ≤. –имарука.

”творенн¤ ј”ѕ (јсоц≥ац≥њ украњнських письменник≥в).

Ћ≥тература ел≥тарна ≥ масова.

ѕостмодерн≥зм ¤к один ≥з художн≥х напр¤м≥в мистецтва† 90-х рок≥в, його риси.†

—учасн≥ часописи та альманахи.

ќр≥Їнтуватис¤ в основних тенденц≥¤х розвитку сучасноњ л≥тератури; знати л≥тературн≥ угрупованн¤† 80-90-х рок≥в, найвизначн≥ших представник≥в л≥тератури.

¬изначати найхарактерн≥ш≥ ознаки постмодерн≥зму